Комунальний заклад "Харківський ліцей № 83 Харківської міської ради"

Школа... У кожного з нею пов’язані найкращі роки дитинства та роки першої весняної юності.
І наша 83-я - не виняток.
Своїм корінням вона сягає в 30-ті роки ХХ століття. Тоді, в далекому 1933 році , українська 83-я середня школа була розміщена в будівлі російської 94-ї в селищі „Красный луч” (тепер це місто Харків, зупинка Соїча).
83-я – 94-та школи (це був єдиний комплекс) нараховували 5 тисяч учнів та 150 учителів. Вже тоді були класи-кабінети, лабораторії, гуртки: технічні, гуманітарні, драматичні, оранжерея, теплиця, басейн . Всі учні були охопленні позакласною роботою за інтересами. Школа, її обладнання та навчання учнів відповідали високому світовому стандарту. Це був один з перших в республіці великий учбовий комбінат з широкою матеріально-технічною базою.

В 1938 році 83-я українська школа була переведена в нове приміщення по вулиці Тарасівській. Воно було збудовано при активній участі учнів та вчителів. Перший директор 83-ї школи – Іван Федорович Бей. Завуч школи - Петро Ізраільович Мельруд, який більше 50-ти років свого життя віддав вихованню молодого покоління і користувався великою повагою серед колег і учнів. За високий професійний рівень колеги називали його „Учителем учителів”.
У школі працювало багато гуртків: літературний,географічний,гурток технічного моделювання,електротехнічний. Великих успіхів досяг гурток туризму, члени якого неодноразово нагороджувались туристичними путівками, плавали по Північному та Балтійському морях.
Окремою любов’ю користувався самодіяльний театр, відомий на той час усьому місту. Однією з найпопулярніших вистав була вистава „Дитинство Маршала”.
В школі працював шумовий оркестр, майстерня з виготовлення наочних посібників.
В стінах школи йшла активна підготовка учнів до захисту Батьківщини. Абсолютна більшість учнів була відмінниками ГПО та БГПО., „Ворошиловський стрілок”, членами ОСОАВІАХІМа і відвідувала військово-спортивні секції. Збірна школи була чемпіоном Харкова з спортивної гімнастики та легкої атлетики.
З почуттям любові та поваги пригадують зараз тодішні учні своїх учителів: Зінаїду Михайлівну Долинську, Ольгу Олександрівну Ржевську, вчителя історії Печерського, математики – Тимошенко, вожату Ганну Голікову та інших.
У школі працював талановитий сильний, відданий дітям педагогічний колектив вчителів, які творчо підходили до своєї праці.

21 червня 1941 рік. Випускний бал в школі. І раптом як грім: „ Війна!”. Після випускного балу - на фронт. Уже 24 червня вчителі і учні готували школу під воєнний шпиталь: мили підлогу, вікна, виносили в шкільний двір парти, розміщували ліжка. А по сусідству – в 2-й Рад. лікарні вже були перші поранені. Чергування там стало справою честі для учнів.
Наближення фронту почувалося з кожним днем.Дуже швидко всі старшокласники і вчителі були мобілізовані для сільськогосподарських робіт та влаштування протитанкових укріплень. Більше 200 учнів з викладачем працювали в селищі Васищево на польових роботах. Робочий день тривав 10-12 годин. Денне завдання робіт сприймалося школярами як бойове завдання, яке не можна було не виконати.
Вже в кінці серпня учні приймали участь в добровольчих пожежних дружинах. Особливим піклуванням школярів стало нічне чергування на даху будинку № 96 а по Московському проспекту - першого висотного будинку в районі, який служив гарним орієнтиром для німецьких літаків.
Школярі чергували на вулицях, щоб показувати бомбосховища, приймали участь в ліквідації пожеж, слідкували за світломаскуванням.

А на фронті пліч – о- пліч мужньо боролись сини та дочки нашого народу з фашистськими загарбниками. Серед них були і випускники нашої школи !
Одним із перших добровольців, випускників 1941 року, який пішов на фронт, був Борис Кабалкін – гордість школи , відмінник, серце, мозок, розум і совість колективу. Це була прекрасна людина і як учень, і як офіцер – комісар артилерійського підрозділу. З вересня 1941 року Борис Кабалкін служив в діючій армії. Загинув в тяжких боях за звільнення Харкова в березні 1942 року. Був похоронений в братській могилі недалеко від селища Хотомля.
Марія Чаплій – розвідниця. Пішла добровільно на фронт, загинула в 1945 році, а похована була близь селища Міхельвіц на Одері.
Перепелиця Володимир – героїчно загинув під Будапештом. Його ім’я золотими літерами викарбовано на братській могилі в Будапешті.
Таравітов Костянтин – в 1941 році добровільно пішов на фронт. В 1942 році під Курськом загинув смертю хоробрих.
Болдурат В’ячеслав – випускник 1938 року . В 1941 році - студент III курсу будівельного інституту. В 1942 році - випускник Сумського артилерійського училища , лейтенант.В 1943 році - командир батареї , капітан.Наприкінці 1943 року – В.Болдурат – начальник штабу дивізіону,має урядові нагороди.Помер від ран 13 липня 1944 року.
Бобильов Микола – загинув 18 січня 1944 року. Його танк 227 завжди був в найнебезпечніших місцях атаки. На братській могилі під Новгородом викарбовано ім’я вірного сина своєї Батьківщини – Миколи Бобильова.
Геннадій Степованний , випускник 1937 року. Після закінчення школи працював в конструкторському бюро на заводі імені Комінтерна ( нині завод імені Малишева). 4 вересня 1941 року пішов на фронт добровольцем. Загинув 20 грудня 1941 року під Москвою. Атака німців була особливо шаленою. І був момент, коли, здавалось, дрижало каміння. Тоді піднявся один боєць і пішов прямо на ворога. Він не встиг пройти декілька кроків, як тут же впав, пронизаний кулями, так і не почувши „ура” своїх товаришів. Атака німців була відбита. А ім’я бійця, котрий підняв в наступ решту солдатів , - Геннадій Степованний...
Це про таких, як вони, писав М.Майоров, який сам загинув в роки війни:
Мы были высоки, русоволосы...
Вы в книгах прочитаете, как миф,
О людях, что ушли недолюбив,
Недокурив последней папиросы. …
Не все войдет в каталог.
Но только пусть под именем моим
Потомок различит в архивном хламе
Кусок горячей, верной нам земли,
Где мы прошли с обугленными ртами
И мужество, как знамя, пронесли.
Це тільки деякі імена і прізвища загиблих, але наш шкільний музей „Пам’ять” зібрав матеріал про багатьох своїх випускників – учасників Другої Світової війни. Школа пишалась і пишається зараз випускниками довоєнного періоду і низько схиляє голову перед ними в глибокій пошані. Вони для нас - світлий приклад мужності, людяності і особистості.
Як не пишатися, наприклад , Шавуріним Петром Івановичем, полковником, який зробив 350 бойових вилетів , збив 17 ворожих літаків, здійснив 2 тарана: 17 липня 1942 року під Горьким і 27 грудня під Волгоградом, нагороджений Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу, орденами і медалями.

Відлунала Велика Вітчизняна війна. Почалось відновлення народного господарства, зруйнованого німецько-фашистськими загарбниками. Школи були в числі перших об’єктів відновлення.
Наша 83-я піднялась з руїн в 1954 році. 1-го вересня широко розчинились двері школи, гостинно зустрівши перших післявоєнних вихованців. Відбувся урочистий мітинг, присвячений відкриттю школи. Першому післявоєнному директору школи Пелишенко Нонні Йосипівні піднесли ключі від прекрасної, світлої новобудови, котра ще пахла свіжою фарбою.
8 годин 45 хвилин. Лунає перший дзвоник. Директор школи перерізає стрічку. Вхід відкрито. Тут все святково. Гасла на колонах кличуть вперед до сяючих вершин науки. Школа вступила в новий навчальний рік. 1600 дітей сіли за нові парти в світлих просторих класах .
Перший навчальний рік 1954-1955 рік був особливо важким, бо в 83-тю прийшли учні майже з 19-ти шкіл Харкова. Це були діти з різними інтересами , рівнем знань , різними нормами поведінки. Тому успішність по школі склала 64,5 %, а більш ніж 60-ти учням була знижена оцінка за поведінку.
Основною задачею, яка стояла перед педагогічним колективом , було створення міцного, дружнього, працездатного колективу. В школі відразу починає друкуватися сатирична газета „Блискавка”, на сторінках якої розгорнулась боротьба за кращий клас школи, встановлюється перехідний вимпел „Кращому класу”.

Із року в рік все більш активно і пожвавлено працювали учні в урочний і позаурочний час: проводилися бесіди з циклу „Новинки літератури”, „Життя видатних людей”, „Дні науки і техніки”, огляди „По сторінках часопису”, „Юність”.Організовувались зустрічі з передовиками виробництва. Проводились вікторини з питань літератури, мистецтва, науки і техніки, відбувалися зустрічі з харківськими поетами та письменниками. Незабутньою була зустріч з полярниками Антарктиди.
Значну роль у школі відіграла прес-служба. Щотижня , протягом усього існування школи, виходила загально шкільна газета „За честь школи”, тематика якої була заздалегідь розроблена, випуски „Нет предела силе человеческой, если эта сила – коллектив”, „В чому краса людини”, „Нас ждет веселый отдых, нас ждет полезный труд” та інші.
З 1957-1958 навчального року виходиться сатиричне доповнення до газети під назвою „Вибачте, що потурбували”, яке випускав черговий клас. Шкільний прес-центр став дійовим засобом, в статтях якого висвітлювались вади та недоліки деяких учнів. Багато учнів школи писали вірші. Це стало поштовхом для створення літературного дитячого об’єднання, яке випускало альманах „Пам’ять”.
Також в школі був створений „Клуб вихідного дня”, члени якого відповідали за всі заходи, інсценування, вірші учнів – на шкільні теми , проведення вечорів, зустрічей з цікавими людьми. Проводились також вечори, організовані предметними гуртками „Чудеса без чудес”.
Назавжди запам’ятались учням збори, походи, поїздки за місто, ночівлі на березі річки та димок біля вогнища.
Великої уваги надавали в школі трудовому вихованню дітей. З першого року роботи школи самообслуговування стало законом життяколективу.Радіо гурток зробив передавальну радіостанцію й радіофікував школу. Діти з фізичного гуртку виготовили чимало приладів для кабінету фізики, в тому числі діючу модель тріода.

Біля школи силами учнів був посаджений сквер: 300 дерев, 150 кущів, 240 черешків винограду. В теплицях школи було вирощено 12000 кущів квітів, 100 фінікових пальм, по узбіччю шосе висаджено 200 дерев.
З 1955 по 1962 рік учнями на Плодокомбінаті відпрацьовано 25000 людино-годин. На районній виставці роботи юннатів учні нашої школи посіли перше місце.
Так рік за роком школа росла, вдосконалюючи методи як в навчальній роботі, так і у виховній.
В 60-ті роки колектив школи являв собою єдиний організм, для якого честь школи стала над усе. З 1966 року – Загребелько Тетяна Федорівна , завуч школи з 1955 року, стає директором, будучи вже прекрасним методистом , мудрим керівником , Учителем учителів. Такт , витримка , інтелігентність, ерудиція, знання своєї роботи – все це сприяло створенню такого мікроклімату в школі, який благотворно впливав на роботу педагогічного колективу і учнів.
Організатор з виховної роботи в ці роки – Сергієнко Тамілла Максимівна , яка з 1978 стає директором школи. Енергійна , ерудована, інтелігентна людина,прекрасний організатор, вона бере ініціативу в свої руки і з вогником продовжує кращі традиції школи. Вся навчально-виховна робота в школі була спрямована на формування учнів як Особистості, на прищеплення організаційних навичок, на уміння самостійно добувати знання, бажання знати... знати... знати і бути кращими.
Опираючись на ядро школи , Тамілла Максимівна зуміла заохотити учнів своїм ентузіазмом. І як результат - з’являються нові гуртки, клуби за інтересами учнів та вимогою часу.
Центром навчально-виховної роботи стають :
* КІД (Клуб інтернаціональної дружби) - Аронська Белла Михайлівна і Фаріга Лідія Максимівна;
* ансамбль „Червона гвоздика” – керівник Мезінова Катерина Михайлівна,
* „Любителі книги” (керівник Денисенко Валерія Ігорівна),
* політичний гурток „Прометей” („Круглий стіл”) ,
* географічний гурток „Вітчизна”,
* хор читців, досить цікавий, і мабуть, єдиний в районі, яким керувала Шульга Надія М. , учитель російської мови і літератури, а пізніше – режисер своєрідного шкільного мінітеатру , де вчили „відчувати” і розуміти мистецтво слова.

Хор читців виступав з концертами на заходах не лише шкільних; читали вірші, поеми, уривки з художніх творів.
Паралельно з ним таку ж функцію виконував і гурток „Любителів книги”, де добувались цікаві відомості про письменників , поетів і композиторів , пов’язані з творчістю цих людей. На засіданнях гуртка діти дізнавались про новинки літератури, керівник проводив дискусії за творами, навчав дітей „відчувати” поезію, організовував зустрічі з поетами і письменниками Харківщини, в чому багато сприяла і бібліотека.

Політичний гурток „Прометей” допомагав готувати політінформації , учні проводили бесіди , семінари „За круглим столом”. Гурток був центром інформаційної освіти учнів щодо політичного життя країни.
Члени географічного гуртка „Батьківщина” влаштовували заочні мандрування містами країни і за кордоном. Кожному класу виділялась класна кімната, де були представлені те чи інше місто, країна, місцевість. Ілюстровані матеріали, технічні засоби, цікаві форми розповідей – все це переростало у цікавий і пізнавальний Вечір – Подорож. Часто проводились сумісні вечори КІДу і гуртка „Батьківщина”.
У школі стали традицією щорічні Дні героїв, присвячені видатним людям, конкурси інсценованої пісні, мітинги підтримки і протесту.
Центром військово-патріотичного виховання в школі став ансамбль „Червона гвоздика”(„Красная гвоздика”). День народження -23 лютого 1968 року. Ансамбль хлопчиків налічував близько 300 дітей. Це хор , оркестр, танцювальні групи і солісти.
Ансамбль „Червона гвоздика” приймав участь в сотнях концертів , в тому числі й в урядових: 8 разів виступав у Києві , виїздив за кордон : в Чехословакію , Болгарію. На всіх учасників ансамблю, що після школи служили в армії, приходили листи подяки за відповідальне ставлення до служби . Це було найкращою винагородою всьому педагогічному колективу. Вся ця робота в школі сприяла підвищенню якості знань учнів, бо розвивала в них пізнавальний інтерес, прищеплювала культуру спілкування і вміння добувати знання.
Серйозне ставлення у дітей було до фізичної культури. Треба віддати належне вчителю фізкультури Рєдіній Ганні Павлівні, яка проводила велику роботу з учнями, внаслідок чого школа посідала на змаганнях призові місця в районі, місті і навіть на Олімпійських іграх. Так учень нашої школи Баркалов Олексій став Олімпійським чемпіоном з водного поло.
Невмолимі роки зупинити нам не дано, час невпинно рухається вперед.
І сьогодні наш педагогічний колектив продовжує кращі традиції своєї школи і стверджує нові , в зв’язку з вимогами часу, методи і засоби в освітньому процесі, вдосконалюючи основні традиційні форми.